Вівторок, 19.03.2024, 03:24
Для контактів gnizdichiv@mail.ru, Гість | RSS
Меню сайту
Рекомендую
Статистика
bigmir)net TOP 100

 

Історія церкви в Гніздичеві

З прадавніх часів церква була консолідуючим та стабілізуючим фактором духовного життя села. В умовах бездержавного існування української нації протягом багатьох століть вона згуртовувала людей до громадського та політичного життя. Одночасно вона була важливим контрольним та виховним фактором в житті селян. Тому немислимо вивчати історію села без вивчення історії церковного життя у ньому. На жаль, найдавніших документів про місцеву церкву мабуть немає, бо скільки разів горіли наші церкви та села... Ті архівні документи, які збереглись, походять з досить пізніх часів.

.
В акті візитації місцевої церкви Косми і Дем'яна 1740 року зазначено, що вона була збудована за згодою Костянтина Виговського, хорунжого бидгоського. Мала надані ним у довічне володіння чотири чверті землі (у 1913 році церковні землі становили 67 моргів). Парох о.Василь Ролінський був поставлений тут за згодою Євстахія Виговського, воєводича київського. В селі було 67 родин парафіян, які щороку давали дякові по вісьмачці вівса стрийської міри [22, с.408].

23 липня 1743 року граф К.Виговський записав церкві на вічні часи її колишні поля. "З боку Жидачева дві четвертини між четвертиною Шинкарською та Гриця Кашуб'якового з придатком до них півлан-ку, що йде від стависька до ріки Стрий. Також був помярок, що тягнувся від грунту Панька Яцикового до мочарів. З боку Руди також було дві четвертини. Вони знаходились між четвертинами Шинкарською та Фе-дя Лесюкового і тягнулись від села і доходили з лукою та Дубниками до болота. ..Теж був клин з теремчищем, два півланки на Головах.. Теж були куски землі за Стриєм: в Переритю, на Горбових, на Пікових, на Рінці. Дві луки під Лівчицями, що межували з луками селян гніздичівсь-ких Данила Павликового, Матвія Дякового, Петруня Іллічиного.. Лука на Дільницях.. Город церковний, що межував з грунтами Гриня Стефани-хи Петрикової та Антонихи Несторової". Всі землі були звільнені від давання чиншів, повинностей, десятин. Парох мав право вільно брати дерево в лісах для своїх потреб. При цьому було висловлене побажай ня, щоб парох в неділі і свята відправляв богослуження, перебував в єдності з римською церквою та навчав селян основ віри [13, с.З].




10 лютого 1754 року К.Виговський після смерті о.Івана Рознецького презентував на парафію о.Івана Цурковського [13, с.20]. Цурковський був парохом ще 1798 року,

В 1760 році громада разом з патроном збудувала нову церкву площею 6x3 сажні [13, с.5].

Церква у 1787 році мала тут 10 моргів поля, 27 моргів лук та 10 моргів неугідь (пасовиськ) [3, с.З]. У фасії 1787 року зазначено, що селяни платили дякові по 6 кр від хати, а парохові не давали жодних данин [6, с.З]. Церковних земель 1820 року в селі було 56 моргів у 24 ділянках [4, с. 112].

На початку 1801 року парохом в селі був поставлений о.Іван Ступ-ницький, який прибув зхолмської діецезії [18, с.1]. Там у цей час російський царизм чинив переслідування греко-католиків, масово примусово заводячи православ'я. Священики втікали в австрійські володіння.

[ Священник о. Микола  Масендич читає Святе Євангеліє ]



В документі 1803 року зазначено, що церква мала 19 моргів ріллі та 27 моргів лук.

В 1822 році церква вартувала 200 зр, дзвіниця з 3 дзвонами- ЗО зр. В церкві було 13 книг (вартістю по 1 зр). Вівтар та іконостас були оцінені по 50 зр. Парох мав тут 784 парафіян (серед них 235 нездатних до сповіді) [13, с.5-7].

У 1832 році 730 місцевих парафіян обслуговував о.Дмитро Шидловсь-кий з Руди [39, с.75/1832]. Через 7 років парафіян було 684, а адміністратором парафії був о.Теодор Бобикевич [39, с.62/1839]. Кидається у вічі велике зменшення населення. Відомо, що в Галичині у 1831 році пройшла велика епідемія холери, яка вчинила масові спустошення. Мабуть тоді й постав в Гніздичеві холерний цвинтар. Але й після цієї епідемії в селі далі зменшувалось населення (мабуть від інших хвороб).

2.8 квітня 1851 року в обід випадково згоріла місцева церква. Вдалося врятувати келихи, одяг та інші цінні речі. Парохом був о.Микола Нівілінський [15, с.123].

У 1857 році парохом був о.Микола Нівілінський, 1803 р.н. Парафіян було 934 [39, с.46/1857].

14 квітня 1858 року граф Аґенор Голуховський надав презенту на місцеву парафію о.Івану-Хризостому Величковському з Демні [19, с.15].

[ Загальний   вигляд храму  з хорів ]



У 1863 році громада збудувала нову дерев'яну церкву, у якій через 4 роки був поставлений парохом о.Антін Калічинський, 1825 р.н. Презенту він отримав від графа Голуховського, патрона місцевої церкви. Калічинський до того був в Уричі і займався в Гніздичеві активною громадською діяльністю [19, С.1}, Мав великий розмашистий почерк. В лютому 1890 року громада ухвалила спільно з патроном церкви виконати ремонт дахів на церкві, дзвіниці та хаті пароха, збудувати на обійстю пароха нову стайню та поправити криницю [15, с.102]. 12 лютого 1895

року 71-річний о.А.Калічинський помер [33, 4.3/1895, с.53]. Новим парохом був призначений о.Йосип Мартинець, 1862 р.н. У 1895 році в селі було 1136 вірних [39, с.91/1895]. У 1901 році він мав тут 1188 парафіян [39, с.93/1901]. Мабуть о.Мартинець був добрим парохом, бо при ньому декілька парафіян пожертвували церкві кошти на утворення фундацій для відправи богослужень за упокій їхніх душ після смерті (Гаврило Марків 1901 року дав 50 зр, Захар Микитчин 1896 року дав 100 зр, Семен Семчишин 1903 року дав 200 корон, Пантелеймон Семчишин 1905 року дав 100 корон ). Згодом цю традицію продовжили Дмитро Тюх, Косма Марків, Олена Тюх, Степан Кузишин [13, с.32-43].

У 1898 році парафія приносила парохові 177 зр доходу. Витрати становили 69 зр. До визначеного законом рівня 600 зр (так званої кон-груї) парох ще отримував з спеціальних державних фондів 492 зр [13, с.22-23]. Важко сказати, чи ті кошти виплачувалися регулярно, але з огляду на це парох мусив лагідніше себе вести з державними чиновниками та впливовими людьми. Тим часом парафіяльний комітет в січні 1900 року ухвалив провести конкуренційну розправу для ремонту парафіяльних будинків [16, с.З].

Наприкінці XIX ст в селі було аж три цвинтарі: старий (біля 11 ар), новий (47 ар), холерний (5 ар) [7, с.74]. На цвинтарі біля церкви стояла трупарня, городжена з хмизу, обліплена глиною та вкрита соломою. Вар­тувала ця будівля 5 зр і в ній за законами мали пролежати одну ніч трупи людей, які померли при нез'ясованих обставинах.

19 березня 1906 року презенту на Гніздичів отримав о.Юліан Дикий [19, с.12]. Недовго тішився парафією, бо незабаром помер (до березня 1908 року) [14, с.27]. Вже у 1909 році парохом був москвофіл о.Филимон Ковальський, 1871 р.н., висвячений 1896 року. Тоді церковне Братство Найсвятіших Тайн нараховувало 267 членів [24, т.З, с.498]. У 1913 році парох о.Ковальський мав тут 1559 вірних, 67 моргів парафіяльної землі у 58 ділянках [39, с.139/1913]. В селі також було товариство тверезості (з 1910 року), яке об'єднувало 93 осіб молоді [24, т.З, с.498]. Його члени, давши в церкві присягу не вживати алкогольних напоїв, виростали культурними, свідомими людьми. При церкві працювала крамниця, яка в 1913 році мала біля 30000 корон річного обороту [31, ч.23/1913]

[ Вигляд купола храму ]

.

Отець Ковальський був москвофілом і критикував ідею України, де тільки міг. Коли 16 травня 1914 року село обходило свято Свободи, то отець прямо з амвону заявляв, що українці з поляками хочуть завести нову панщину для руського народу в Галичині і таких українців з села "треба буком гонити". Після богослуження корчма була битком набита і люди обговорювали за келишком патріотичну проповідь пароха [32, ч. 120/1914]. Далі дописувач зауважив, що Гніздичів колись був заможним селом, але через пияцтво половина мешканців пішла з торбами. Жиди зліцитували селянські грунти і незабаром там має постати ма-зурська колонія, бо польський ксьондз Чопинський з Кохавини скупо вує землі і має вже 18 господарств, а 29 господарств знову йде на ліцитацію. "Радуйся, батюшко, будеш мати з чого жити!" [32, ч. 120/1914]. Та незадовго все змінилося. Почалася І світова війна, австрійська поліція арештувала о. Ковальського і кинула в концтабір Тапергоф. Звідти він вийшов весною 1917 року і у 1918 році знову був парохом у селі [39, с.47/1918]. Поки його не було завідував парафією о.Зеновій Дри-гинич [16, с.61]. Москвофілів небезпідставно звинувачували в шпигунс­тві на користь Росії. Прикро, що в тенета москвофільських ідей попало чимало невинних селян, які тягнулись до інтелігенції, до освіти, і не завжди розбирались в тонкощах політичної та ідейної боротьби. 17 лютого 1931 року о.Ф.Ковальський помер [19, с.ЗО]. Після його смерті вдова писала до конситорії "перед війною було нам добре, але в часі війни втратили буквально все, все нам знищили. Дітей своїх не було, але по війні муж помагав родині. В шваґра було 11 дітей. Тому тяжко було по війні дійти до якогось майна. ..От жилося, на життя вистарчало, а о якімсь маєтку нема мови" [17, с.42]. Просила подарувати їй податок за церковне поле, з якого не отримала жодного прибутку. Згодом виїхала звідси в Калуш.

[ Іконостас ]



4 квітня сюди прибув адміністратором парафії о.Степан Бачинсь-кий. Він викликав до себе симпатії селян і вони через 3 тижні звертались до консисторії з проханням залишити його тут парохом. "Ми дотепер не мали щастя, щоб священик в селі жодного проводу не вмів попровадити, отакі бувають тільки для себе (все бери, мене лиши)". У тій справі селяни також посилали своїх представників до управителя маєтку Голуховського: війта Івана Максиміва, провізора Івана Пирога, радних Павла Пирога та Семена Бориса. Відповідна заява з 60 підписами була також надіслана до консисторії [19, с.46].

Тим часом вдова о.Ковальського розпоряджалась 31 моргом поля, ще й претендувала на частину парафіяльних доходів о.Бачинського, писала скарги до ординаріату [19, с.48].

Влітку 1931 року граф Казимир Голуховський презентував на парафію о.Антона Лукомського, 1885 р.н., висвяченого 1923 року, колишнього пароха карпатського села Лолин [19, с.19]. Претендентів на парафію було понад ЗО.

На початку 1932 року о.Бачинський був звільнений з посади завідувача парафії, а на цю посаду був поставлений о.Микола Бутринський з Покрівців [19, с.53]. Отець Лукомський прибув на посаду пароха тільки 22 березня 1932 року [19, с.22]. Парафія мала тоді 20 га поля, 14 га лук, 11 саду та городу [39, с.64/1931]. Парох застав тут запущене господарство. В червні 1932 року повідомляв консисторію, що парафіяльний будинок нищиться від вологості, а підлоги в двох кімнатах зігнили. Ремонт будинку вимагав 80 доларів і парох прохав консисторію використати для цього ті кошти, які віддавали селяни за куплені церковні землі [17, с.32].

Сьогодення

 Будівництво та освячення нового храму Святих безсрібників Косми і Дам"яна

Найбільшою духовною скарбницею та радістю мешканців селища Гніздичева є храм Косми і Дам’яна, історія якої сягає середини XIX століття.

Стара дерев'на церковця, яка колись була у смт. Гніздичів з 1853 р. по 1944 р. згоріла під час Другої світової війни. Довгий час прихожани селища проводили богослужіння в інших пристосованих приміщеннях. У часи жорстоких сталінських репресій парафіяни підпільним шляхом, під керівництвом Пушак І. М. прибудували до плебанії муровану невеличку каплицю у 1956 році. Богослужіння у якій відбувались тільки ввечері, через заборону Радянської влади...

Будівництво розпочалося восени 1989 року і тривал дванадцять років. Освячення храму і храмовий празник призначено на свято свв. Безсрібників Косми і Дам"яна 14 липня 2002 року.
Будівництво нового храму велося під керівництвом п.Петра Гавриїловича Салдана і головного майстра Миколи Гнатовича Лесюка. Церкву будували 13 років, по проекту, який розробив архітектор зі Львова п. Володимир Зотов. Внутрішній розпис храму виконав п. Богдан Балицький, художник-реставратор зі Львова.

[ Закладення фундаменту нового храму св Косми і Дамяна  у 1989,  розміром  45м х 40м., висотою 42м., ]


Активними помічниками були енергетик Періг Р. М. , скарбник Лесюк Р. М. , церковна двадцятка , керівники підприємств та установ і весь народ гніздичівської парафії які своїми пожертвами та активній праці з кожним днем наближалися до поставленої мети побудови храму.



В даний час служать в церкві Парох о. Василь Масендич , сотрудник о. Микола Масендич , Дяк Тарас Мельник , Паламар Михайло Гарват

В  церкві є братство Серця Ісусового. Старша сестриця братства – Лесюк Віра Іванівна, донедавна братство очолювала Микієвич Стефанія, молодша сестра – Засанська Ольга Ільківна
Адреса вул. М. Грушевського, 200
81740 смт. Гніздичів Жидачівський район

тел. (03239) 4-88-09




Відтепер освячена копія Кохавинської чудотворної ікони Матері Божої знаходитиметься у храмі св. Косми та Дем’яна смт. Гніздичів  
Понеділок, 14 травня 2012, 13:05

13 травня 2012 року, з благословення Преосвященного Владики Тараса Сеньківа, Апостольського Адміністратора Стрийської єпархії, відбулося освячення та перенесення копії Кохавинської чудотворної ікони з монастиря св. Герарда в с. Кохавино до храму св. Косми та Дем’яна смт. Гніздичів.


Чин освячення, а відтак і Молебень очолив о. Петро Лоза, ігумен монастиря св. Герарда, котрий звернувся до вірних з проповіддю, пригадавши, що Богородиця, так як і земна мати, потребує від своїх дітей часу, який вони готові провести з нею.

Початково процесійних хід із освяченою іконою рушив до фігури Матері Божої в смт. Гнідичів. Тут учасники прощі після спільної молитви, мали можливість почерпнути з духовної науки о. Михайла Микитчина, Адміністратора храму Різдва Пресвятої Богородиці с. Заріччя, який розповів про випадок з власного життя, де молитва до Кохавинської Богородиці врятувала його сім’ю в автомобільній катастрофі.

Від фігури Матері Божої ікону процесійно перенесли до храму, де священики відслужили Акафіст до Пресвятої Богородиці. По завершенні урочистостей о. Микола Масендич, Адміністратора храму св. Косми і Дамяна смт. Журавно, подякував організаторам, жертводавцям та усім присутнім за організацію та участь у перенесення копії Кохавинської чудотворної ікони
В урочистостях також взяли участь о. мітрат Василь Юрів, Декана Жидачівського деканату, о. Володимир Голуб Адміністратор храму чуда Архистратига Михаїла с. Заболотівці, о. Ярослав Турик, сотрудника храму Воскресіння Господнього м. Жидачів, та о. Володимир Салдан.

Інформація із сайту- http://stryi.ugcc.org , а також із матеріалу українського історика та краєзнавця Василя Лаби .ua

календар
Курс валют
фк кохавинка
WMmail.ru - сервис почтовых рассылок
Випадковий анекдот